Історія НСБ ЛВС (СКА-Львів)

Навчально-спортивна база літніх видів спорту Міністерства оборони України згідно з постановою Кабінету Міністрів України внесена до переліку баз олімпійської підготовки національних збірних команд України.

Головними завданням НСБ ЛВС є безпосередня підготовка   армійських спортсменів до спортивних змагань різного рангу, а також підготовка власного спортивного резерву в системі ДЮСШ,  забезпечення навчально-тренувального процесу збірних команд України на навчально-тренувальних базах, проведення всеукраїнських та міжнародних спортивних змагань та заходів.

НСБ ЛВС має у своєму розпорядженні значну навчально-тренувальну базу:

- спортивно-стрілецький комплекс;

- легкоатлетичний манеж з велотреком;

- база сучасного п’ятиборства;

- стадіон;

- універсальний спортивний зал;

- басейн;

- спеціалізований зал спортивної гімнастики.

Історія

Навчально-спортивної бази літніх видів спорту Міністерства оборони України

14 квітня 1949 року при окружному будинку офіцерів (ОБО) відкрито спортивний клуб

19 серпня 1955 року сформовано Спортивний клуб Прикарпатського військового округа, як окрема військова установа.

12 липня 1960 року  Спортивний клуб Прикарпатського військового округа переформовано в Спортивний клуб Армії.

12 січня 1972 року Спортивний клуб Армії  переформовано в 8 Спортивний клуб Армії.

14 грудня 2005 року 8 Спортивний клуб Армії переформовано в Навчально-спортивну базу літніх видів спорту.

З середини 70-x років починається розбудова сучасної навчально–матеріальної бази. Під безпосереднім керівництвом першого заступника командувача військами ПрикВО генерал-полковника М. Абашина було збудовано спортивно-стрілецький комплекс, легкоатлетичний манеж з велотреком, базу сучасного п’ятиборства, які не мали і не мають аналогів в Україні. У 1980 році ці будівлі стають запасними аренами для проведення Ігор XXІІ Олімпіади. У 1992 році особовий склад 8 СКА прийняв присягу на вірність Українському Народові.

 

Довідково

Про стрільбу з лука

Існує принаймні три причини вважати   всесвітним центром сучасної стрільби з лука саме Львів. Тут проживали і живуть чимало рекордсменів, переможців і призерів чемпіонатів світу та Європи. 1931 року тут засновано світову федерацію стрільби з лука (FITA) та було проведено перший чемпіонат світу за сучасними правилами, який проводився на спортивному комплексі на місці якого знаходиться наша Навчально-спортивна база.

На початку тридцятих років минулого століття в авангарді лучної моди в світі були поляки. Можна сказати, що спортивна стрільба з лука виникла у наших сусідів на початку двадцятих років після повернення з Південної Америки двох польських офіцерів - Мечислава Фулярські й Аполінаріуша Зарічце. Вони тривалий час провели серед племен індіанців у джунглях і там навчилися стріляти з лука. Патронаж над проведенням першого чемпіонату світу здійснював маршал Пілсудський. У Львові , на місці сучасного комплексу НСБ ЛВС (СКА)  в короткий термін було споруджено унікальний на той час спортивний комплекс із десяти основних павільйонів. Місцеві газети відзначали, що це був кращий комплекс для стрілецьких видів спорту в Європі. Оригінальною особливістю лучного стрільбища було те, що в залежності від положення сонця на ньому можна було проводити стрільбу як в один, так і в протилежний бік. У змаганнях зі стрільби з лука (першому чемпіонаті світу) брали участь 22 спортсмени з Польщі, Франції, Швеції, Чехословаччини. Поділу на групи - чоловіки та жінки не проводилося.

По закінченню офіційних змагань всім учасникам була надана можливість взяти участь у традиційній для древнього Львова розважальній стрільбі по півню з жовтою плямою діаметром 16 мм у центрі з розіграшем звання "Курячий король". Журналісти, які брали участь у висвітленні тих подій, констатували, що змагання за це звання викликали навіть більший ажіотаж, ніж боротьба за медалі чемпіоната світу. Дивовижний турнір і зараз не залишається поза увагою представників ЗМІ. Щороку розіграш "півня" завершує традиційні міжнародні львівські змагання "Золота осінь". Одним з титулів "Курячої королеви" володіє учасниця Олімпіади в Атланті-1996 наша прапорщик Наталія Білуха зі Львова.

За матеріалами журналу "Олімпійська арена".

Про спортивно-стрілецький комплекс, універсальний-спортивний зал та спеціалізований зал гімнастики

Сучасний спортивно-стрілецький комплекс НСБ ЛВС побудований на місці військового стрільбища 95 піхотного полку 60 піхотної бригади 30 піхотної дивізії ХІ армійського корпусу Австро-Угорської армії (1883 - 1915). Там же вогневою підготовкою займалися військовослужбовці всіх частин та підрозділів Львівського гарнізону Австро-Угорської армії. Цікавою виявилася історія манежу полку, який зберігся до наших часів (сучасний універсальний-спортивний зал за адресою вул. Ген. Грекова, 1). Під час війни, після захоплення Львова російськими військами, у квітні 1915 р. до міста прибув останній російський імператор Микола II. З цієї нагоди російськими священиками мав бути проведений урочистий молебень. Однак православної церкви відповідного розміру, для того, щоби вмістити все оточення Миколи II, у місті не було. Тому прийняли рішення переобладнати цей манеж у православну церкву, де і відбувся молебень за участю Миколи II.

6 квітня 1908 р. у Львові був сформований 11-й кінний артилерійський дивізіон. Для нової частини військове міністерство побудувало за містом, на Вулецькій дорозі (тепер вул. Княгині Ольги, 5), біля залізничної колії, новий казармений комплекс, який став останніми казармами, побудованими австрійцями. До комплексу увійшли три казарми, манеж (сучасний спеціалізований зал гімнастики НСБ ЛВС) та інші будівлі.

За матеріалами журналу "Галицька Брама"

Про футбольний клуб СКА (wikipedia)

СКА (Львів) — радянський армійський футбольний клуб зі Львова. Створений у 1949 році. Головна команда Львова до створення «Карпат». Існував до 1989 року. Назва команди:

1949—1956 — ОБО (Окружний будинок офіцерів);
1957 — ОСК (Окружний спортивний клуб);
1957—1959 — СКВО (Спортивний клуб військового округу);
1960—1981 — СКА (Спортивний клуб армії);
1982—1989 — СКА «Карпати».

Створення і перші роки (1949—1953)
Першою назвою була ОБО — Окружний Будинок Офіцерів. У 1949 році клуб взяв участь у чемпіонаті СРСР серед команд другої групи. Армійці виступали в українській зоні, де стали другою львівською командою — поряд з досвідченішим «Спартаком». Якщо «Спартак» (Львів) боровся за найвищі місця і став другим, то ОБО фінішував на передостанньому, 17-му місці. Офіцери пропустили найбільше голів серед усіх команд української зони — 90 (у 34 матчах). А «Спартак» (Львів) змагався у фінальному турнірі за вихід до найвищої ліги, але не добився успіху. Наступного, 1950 року через бюрократичну тяганину керівництво львівською командою «Спартак» передали товариству «Динамо», але «Динамо» не організувало відповідну підготовку команди і колектив розпустили. Таким чином ОБО став єдиним представником Львова на футбольній арені на понад десятиліття — до створення «Карпат» у 1963 році.
У 1950 року радянський футбол четали нові зміни — другу групу ліквідували, а вновому форматі першості СРСР місця для львівських офіцерів не знайшлося. ОБО виступав у любительському чемпіонаті УРСР серед колективів фізкультури. У своїй зоні, де зібралися команди переважно Заходу України, армійці фінішували другими. Першим став «Спартак» (Ужгород) — команда не тільки виграла чемпіонат УРСР того року, а й здобула Кубок республіки.
Наступного року Львів представляли аж 4 колективи: ОБО, «Харчовик» (колектив Львівкої тютюнової фабрики), «Іскра» та «Динамо». ОБО виграв змагання у своїй зоні і в кінці року грав у фінальному турнірі за участю переможців решти 5 зон. Львівська команда стала віце-чемпіоном, переміг ОБО (Київ).
В сезоні 1952 ОБО посів тільки третє місце у 4 зоні першості УРСР. Крім армійців Львівщину репрезентував «Харчовик» (Винники), котрий став передостаннім у тій же зоні.
Період стабілізації (1954—1957)
У 1954 році, після чергової реорганізації структури чемпіонатів Радянського Союзу, Львів знов отримав представника серед команд майстрів. Повернення вийшло непоганим — 7 місце серед 12 клубів. Головним тренером був заслужений майстер спорту Олексій Гринін (колишній гравець ЦБЧА і збірної СРСР), а серед футболістів відомими у майбутньому стали Йожеф Беца, Мирослав Думанський і Ернест Кеслер. У 1955 році ОБО теж фінішувало сьомим, але вже поміж 16 команд.
У 1956 у складі ОБО з'явився оборонець Василь Турянчик — майбутній багаторічний капітан «Динамо» (Київ). Саме завдяки надійній обороні льв'яни піднялися на 5 місце (усього 18 команд), пропустивши тільки 24 м'ячі у 34 іграх — найкращий результат зони. 1957 рік показав наскільки високим є потенціал команди. ОБО посів 2 місце у своїй зоні класу «Б» і запам'ятався іграми у Кубку СРСР. Перемоги над «Харчовиком» (Одеса) і «Колгоспником» (Полтава) вивели армійців до 1/8 фіналу, де суперником мав бути славнозвісний московський «Спартак» — чемпіон Радянського Союзу 1956 року. 6 червня 1957 року на поле стадіону ПрикВО вийшли ОБО (Львів) та вищоліговий «Спартак» (Москва), у стартовому складі якого було 9 збірників-чемпіонів Олімпіади 1956. Ажіотаж навколо гри виявися настільки великим, що глядачі не тільки вщент заполонили трибуни, а й розмістились на дахах навколишніх будинків та прямо на бігових доріжках вздовж усього поля. Львів'яни відкрили рахунок на 32-й хв. (Курчавенков), але у 2-му таймі москвичі вирвали перемогу завдяки голам Анатолія Ільїна та Микити Симоняна — 1:2.
1958 — боротьба за вищу лігу
Перед сезоном 1958 команда змінила назву на СКВО (Спортивний клуб військового округу) і поповнилась, зокрема, форвардом Олегом Копаєвим. Того року клуб вперше в історії виграв першість своєї зони. Вже з перших матчів львів'яни були серед лідерів і змагалися за 1 місце зі «Спартаком» (Мінськ). У підсумку СКВО набрав 43 пункти, а білоруси — 41. Чемпіонство у зоні дозволило армійцям грати у змаганнях за вихід до найвищої ліги СРСР. Але серйозного рівня гри львів'яни уquot;. Журналісти, які брали участь у висвітленні тих подій, констатували, що змагання за це звання викликали навіть більший ажіотаж, ніж боротьба за медалі чемпіоната світу. Дивовижний турнір і зараз не залишається поза увагою представників ЗМІ. Щороку розіграш турнірі, що проходив у Тбілісі в листопаді 1958 р., не показали. Керівництво відправило до Грузії лише 12 футболістів (не було навіть запасного воротаря), тому після травми голкіпера Юрія Сусли вже у першій грі місце у воротях зайняв оборонець Віталій Морозов. Львівський СКВО завершив турнір на передостанньому, 5-му місці, а перепустку до вищої ліги здобув СКВО (Ростов-на-Дону) — один з провідних армійських клубів Союзу. До Ростова і перевели відразу по закінченні сезону Шишаєвfont-size: 20px;а і Олега Копаєва (майбутнього гравця збірної СРСР, який став одним з найкращих бомбардирів в історії радянського футболу). 1959 рік львівська команда завершила на 6 місці у 4 зоні класу «Б».
З 1960 року команда стала називатися СКА (Спортивний клуб армії) і повторила минулорічне досягнення — 6 місце. Той рік ознаменувався появою у класі «Б» ще одного представника Львівщини — «Нафтовика» (Дрогобич), який посів 14 місце поміж 17 команд 1 зони і тим, що до списку 33 найкращих українських футболістів класу «Б» потрапили нападники СКА Олександр Філяєв та Віктор Іванюк. У першості 1961 льв'яни фінішували 4-ми, а дрогобичани — 17-ми (передостаннє місце). Новим наставником став Сергій Шапошников, з чиїм іменем і буть пов'язані всі успіхи армійського клубу у середині 1960-х. Цікавий поєдинок відбувся наприкінці 1961-го — у товариській міжнародній грі СКА (Львів) переміг шведський клуб «Гаммарбю» — 1:0.
1962 року у СКА прийшов 21-річний нападник Анатолій Пузач, який за підсумками сезону увійшов до списку 33 найкращих футболістів класу «Б». Він на кілька років дуже підсилив напад львів'ян і у 1965-му перейшов до «Динамо» (Київ). У 1 зоні СКА (Львів) був четвертим.
1964 — чвертьфінал Кубка СРСР
Чергова реорганізація радянського футболу у 1963 році була покликана зменшити різкий перехід з класу «Б» відразу у найвищу лігу — клас «А», тобто створити другу підгрупу класу «А». Потім цей турнір отримає назву перша ліга. У новоствореній лізі було місце для команди зі Львова, яке зайняли щойностворені «Карпати». СКА продовжував виступати у нижчій лізі — класі «Б» і боротися за вихід у другу групу класу «А». У 1963 та 1964 роках армійці ставали віце-чемпіонами своєї зони, а в 1964 році добилися найвищого в історії успіху в Кубку СРСР — чвертьфіналу. Серед переможених ними команд були: «Спартак» (Могильов) — 2:1, «Верховина» (Ужгород) — 4:2, «Авангард» (Тернопіль) — 4:1, «Десна» (Чернігів) — 3:0, Трактор (Волгоград) — 2:0, «Дніпро» (Дніпропетровськ) — 6:2, «Волга» (Горький) — 3:1, СКА (Ростов) — 1:0. Усі ці поєдинки (крім ігор з «Десною» та армійцями Ростова) львів'яни провели на власному полі. Лише в ¼ фіналу клуб зі Львова поступився — у Куйбишеві програв «Крилам Рад» 0:1. За вихід до півфіналу усі футболісти отримали б звання майстрів спорту СРСР, але і таке просування було оцінене — головний тренер СКА Сергій Шапошников став заслуженим тренером УРСР. Серед дебютантів виділявся центральний захисник Володимир Капличний, який у 1966 році перейшов до ЦСКА (Москва) і згодом у складі команди СРСР став віце-чемпіоном Європи 1972 року.
Перемога у класі «Б»
1965 рік видався чемпіонським — СКА (Львів) виграв першість УРСР у класі «Б». Упевнено (з 6-очковою перевагою) вони випередили у своїй зоні другу команду — «Авангард» (Тернопіль), а потім виграли фінальний турнір. Армійцям не було рівних у атаці — 98 голів у 40 поєдинках. Дуже надійно зіграла оборона — 29 м'ячів. Таким чином СКА мало виходити до другої групи класу «А», якби не пункт тодішнього Положення про чемпіонат СРСР, згідно з яким дві команди з одного міста не можуть одночасно грати у другій групі класі «А». Тому в кінці 1965 року довелось проводити плей-оф між «Карпатами» та СКА (Львів). Армійці всуху розібралися з «Карпатами» — 2:0 і 3:0. Ці ігри увійшли до історії як перші зустрічі між цими двома командами. Після такого вдалого сезону наставник СКА Сергій Шапошников отримав підвищення і перейшов на тренерську роботу до ЦСКА (Москва). Цивільні «Карпати» вже могли готуватися до змагань у класі Б, але керівники радянського футболу перед сезоном 1964 розширили другу групу класу «А» і зелено-білим теж знайшлося там місце.
Чемпіонат 1966 року став першим, коли СКА (Львів) та «Карпати» виступали в одній лізі. Клуби обмінялися мінімальними перемогами один над одним — по 1:0, але клас військової команди виявися набагато вищим — 3-є місце («Карпати» фінішували на 14 позиції). Наступного року СКА також став третім. У команді з'явився нападник Едуард Козинкевич, який потім, змінивши кілька клубів, буде грати у «Карпатах» та стане срібним призером чемпіонату Європи 1972.
Занепад (1968—1976)
У 1968 році «Карпати» значно покращили свою гру і перемогли у 1 підгрупі другої підгрупи класу «А». СКА завершив сезон на 7 місці. З того року почався занепад армійського футболу у Львові. У той час, коли у 1969 році «Карпати» виграли Кубок СРСР і зайняли 6 місце у своїй підгрупі другої групи класу А, армійці стали тільки 13-ми. Наступного року цивільна команда виграє першу лігу і виходить до вищої, а СКА посіло у другій лізі 14 місце. Титульною командою міста остаточно стали «Карпати».
У сезоні 1971 військова команда посіла 23 місце поміж 26 команд, та у наступному сезоні в другій лізі від Прикарпатського військового округу виступала команда СК Луцьк. Львівский СКА відродився лише у 1973 році й на протязі 1973-76 рр. виступав в чемпіонаті КФК УРСР. У 1974 р. СКА виграв зональний турнір в 2-й зоні і отримав право поборотися за путівку у другу лігу, однак у фінальному турнірі зайняв всього лиш 4-е місце. Два наступних роки армійці посідали 2-е місця в зоні і до фіналу не потрапляли.
Відродження (1977—1981)
Восени 1976 р. спортивне керівництво ПрикВО вирішило перевести до Львова армійську команду СК Луцьк і, таким чином, відновило у другій лізі СКА. Інавгурацією сезону 1977 став товариський матч між СКА та вищоліговими «Карпатами» — 1:0 на користь армійців. Єдиний гол забив півзахисник Степан Юрчишин. Гравець потім виступатиме на позиції нападника, перейде у «Карпати», у складі яких встановить рекорд першої ліги всіх часів — 42 голи за сезон. Армійці у 1977 р. посіли 10 позицію, наступного року піднялися на одну сходинку, а у 1979 і 1980 роках завойовували «бронзу» у своїй зоні другої ліги — 3 місце.
Першість 1981 року не склалася успішно для СКА (Львів) — тільки 9 місце у 5 зоні другої ліги. «Карпати», які щойно вилетіли з вищої ліги не зуміли втрутитися у боротьбу за повернення туди — 11 місце у першій лізі. Такі справи не задовольняли найвищі місцеві чини.
СКА «Карпати» (1982—1989)
Січень 1982 року став трагічним для історії львівського футболу — керівництво обласного футболу, пославшись на складність фінансування аж двох команд майстрів і невдалого виступу в останньому сезоні, вирішило об'єднати два клуби. Профспілкову команду «Карпати» ліквідували, а її місце у першій лізі зайняла армійська команда СКА «Карпати», що підпорядковувалась військовому відомству. Колектив зліпили із гравців СКА та «Карпат», додавши кількох приїжджих гравців. Тренером призначили російського фахівця Миколу Самаріна.
Спочатку команда виступала непогано, у 1984—1985 роках під орудою колишнього карпатівця Володимира Булгакова навіть посідала третє місце, але новий клуб не став популярним серед уболівальників. Якщо на ігри «Карпат» у вищій лізі у 1980 році на «Україні» збиралося в середньому 20-25 тисяч осіб, то у першому об'єднаному сезоні СКА «Карпат» у першій лізі 1982 року відвідування склало 5-6 тисяч глядачів. Традиційні зелено-білі кольори тепер не майоріли на трибунах, бо міліція суворо стежила, щоб нічого зеленого на стадіон не проносили. Збільшилась і плинність кадрів — приїжджі футболісти, відслуживши певний термін, залишали армійський клуб. У 1987 році СКА «Карпати» посів п'яте місце у першій лізі, а через рік — сьоме.
У 1989 році клуб узагалі виступив катастрофічно і посів останнє, 22-е місце. СКА не міг перемогти перші 16 матчів, а на виїзді команда програла 18 з 21 ігор. Матч з «Котайком» на львівському стадіоні «Дружба» 11 липня 1989 року встановив абсолютний антирекорд сезону. На цю гру прийшло подивитися 54 глядачі.
Того року саме відродили цивільну команду «Карпати», яка виступала у другій лізі. Ігри другої ліги з її участю збирали у Львові в середньому від 8 до 10 тисяч людей.
У грудні 1989 року колектив, який за підсумками сезону вилетів до другої ліги, переїхав до Дрогобича і отримав нову назву — СФК «Дрогобич».
Рекорди
Найвище досягнення у чемпіонатах СРСР — 3-є місце у першій лізі (1984 і 1985)
Найбільша перемога у першостях СРСР — 8:0 над «Ротором» (Волгоград) у 1984 році (перша ліга)
Найбільша поразка — 0:12 від ОБО (Київ) у 1949 році (українська зона другої групи)
Найвище досягнення у Кубку СРСР — 1/4 фіналу:
1964 рік — «Крила Рад» (Куйбишев) — СКА (Львів) — 1:0
1987 рік — «Динамо» (Київ) — СКА «Карпати» (Львів) — 4:0
Відомі футболісти
Йожеф Беца
Степан Варга (1963—1965)
Мирослав Думанський (1951—1952)
Володимир Капличний (1964—1965)
Олег Копаєв
В'ячеслав Лендєл (1982—1989)
Олег Лужний (1988)
Анатолій Пузач (1962—1963)
Вадим Тищенко (1985—1986)
Василь Турянчик (1955—1958)
Степан Юрчишин (1977, 1982—1983).

Про мотоциклетний спортивний клуб "СКА-СПІДВЕЙ"

Спортивний клуб "СКА-СПІДВЕЙ" - послідовник добрих традицій львівського спідвею, який бере свій початок з 1960 року, коли під керівництвом Володимира Бондарчука, старшого тренера  8 спортивного клубу армії, була створена команда, яка займала до 1967 року наступні місця в чемпіонатах СРСР:

1962 - срібний призер чемпіонату СРСР;

1963 - чемпіон СССР;

1964 - бронзовий призер чемпіонату СРСР;

1966 - срібний призер чемпіонату СРСР.

В ті роки за команду СКА виступали Віталій Шило, Генадій Куріленко, Сергій Лятосінський, Анатолій Грузінцев, Константин Крішталь та інші. Після 1967 року спідвей в місті Львові на довгі роки припинив своє існування. І лише у 1988 році з ініціативи Віце-президента Федерації мотоциклетного спорту України, тренера збірної команди СРСР Сергія Лятосінського, який разом зі своїми помічниками та однодумцями зуміли переконати керівництво Прикарпатського військового округу в необхідності розвитку цього виду мотоциклетного спорту, спідвей знову відродився та отримав прописку у Львові у 8 спортивному клубі армії. За короткий термін спортсмени Львова домоглись хороших результатів, про що свідчить статистика:

1988 - команда - переможець першості СРСР, клас "Б";

1989 - команда - чемпіон СРСР, клас "А";

1990 - команда - срібний призер чемпіоната СРСР, вища ліга;

1991 - команда - чемпіон СРСР, вища ліга.

В складі команди виступали Ріф Саітгарєєв, Олександр Лятосінський, Дмитро Грєзін, Ігор Звєрєв, Віктор Гайдим, Ігор Борісенко та ін.

В особистому заліку спортсмени СКА також показували високі результати:

1988 - Ігор Дубінін - чемпіон СРСР серед юніорів;

1989 - Ріф Саітгарєєв - чемпіон СРСР;

1989 - Рене Аас - чемпіонат СРСР серед юніорів - 3 місце;

1990 - Рене Аас - чемпіонат Миру серед юніорів - 2 місце;

1990 - Ріф Саітгарєєв - чемпіонат СРСР - 2 місце;

1990 - Ріф Саітгарєєв - володар Кубку СРСР;

1991 - Ріф Саітгарєєв - чемпіон Європи з травяного треку.

Після розпаду Радянського Союзу, коли Україна отримала статус незалежної держави, не дивлячись на матеріальні труднощі, спортсмени СКА продовжували приймати участь у змаганнях різного рангу. Так, Олександр Лятосінський - чемпіон Росії в складі команди міста Тол`яті 1994-1995 років, призер чемпіонатів Росії 1996-1999 років в складі команди міста Владівостока, багаторазовий чемпіон і призер України в особистому та командному заліках, багаторазовий чемпіон і призер чемпіонатів Ураїни серед пар та мотоциклетних гонках по іподрому. Володар "Золотого шолому Австралії" 2000 року.

Ігор Борісенко - неодноразовий чемпіон України в командному заліку та в чемпіонатах України серед пар, призер особистих чемпіонатів України, виступав в командному чемпіонаті Росії за команду міста Салавата.

Сергій Сенько - неодноразовий чемпіон України серед юніорів, чемпіон України в командному заліку, призер чемпіонату України серед пар.

Неодноразово змінювалась назва клубу: і "СКА-Конвєєр" і "СКА-Рось-сот" і просто СКА, а от з 2001 року офіціальна назва "Львівська міська громадська організація спортивний клуб мотоциклетного спорту "СКА-СПІДВЕЙ" - ЛМГО СКМС "СКА-СПІДВЕЙ", місто Львів. Клуб "СКА-СПІДВЕЙ" - послідовник традицій львівського мотоциклетного спорту, єдиний організатор змагань зі спідвею у Львові.

В 2004 році команда "СКА-СПІДВЕЙ" прийняла участь в відкритому командному Чемпіонаті Польщі.

На стадіоні СКА регулярно проводяться етапи Чемпіонатів Європи, Кубка середньоєвропейського мотоциклетного союзу, а також національні Чемпіонати України: командний, особистий, серед юніорів, серед пар та Кубок України.

За матеріалами спортивного клубу "СКА-СПІДВЕЙ".